«…поїхали в Росію аполітичними людьми, а повернулись перед Майданом українськими націоналістами»

Народилась 24 серпня 1963 року в маленькому селі на Харківщині, де жила вся рідня по маминій лінії. Пізніше батьки переїхали в Горлівку. Вірші почала писати в дитинстві і ще школяркою друкувалась у міській газеті. У 1979 році представляла Донецьку область на Всеукраїнському семінарі творчих школярів, який відбувався в місті Рівному. Навчалась на філологічному факультеті Донецького університету (російська філологія), але вчителькою російської мови працювала недовго. В 90-х працювала кореспондентом на телебаченні, видала в Києві дві книжечки дитячих віршів українською мовою: «Кольорові олівці», «Що бабусі я скажу» (1997 р.). Була автором монологів Андрія Данилка (Вєрка Сердючка).

У 2000 році переїхала з малими дітьми до Києва, де працювала головним редактором дитячого журналу «Дитяча академія», дописувала до газети «Казковий вечір», працювала оглядачем у ЗМІ. 2005 року переїхала до Москви, де продовжувала писала монологи для акторів естради і сценарії для кіна.

На початку 90-х була захоплена ідеями незалежности, українізації Донбасу, але швидко зневірилась, що це можливо. Неабияку роль в цьому «зневіренні» відіграло позитивне ставлення до Росії, адже все життя прожила на Донбасі, батько з В’ятки… і тільки тривале життя в Москві остаточно розставило крапки над «і» – побачила на власні очі ставлення росіян до України, до української мови і українців. Разом з дітьми, незважаючи на свою успішну кар’єру і їхнє навчання в театральних вишах, прийняли рішення повернутись в Україну. Можна сказати, що поїхали в Росію аполітичними людьми, а повернулись перед Майданом українськими націоналістами.