Друзі та партнери

Національний Університет “Львівська Політехніка” перших років свого існування зарекомендував себе як потужний осередок науки і освіти в Європі, генератор ідей та винаходів. Львівська політехніка – одна з найдавніших академічних технічних шкіл у Європі. Викладачі та студанти є частими учасниками та постійними гостями проєкту “Від Кнги До Мети”.

Зокрема Ірина Фаріон – її науковий доробок нараховує чотири монографії, 200 наукових статей. Упродовж 1998—2004 років очолює мовну комісію «Просвіти» НУ «Львівська політехніка», є членом наглядової ради Міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика, від 1998 року — ініціатор та організатор щорічного мовно-мистецького конкурсу серед студентів та учнів «Мова — твого життя основа». 2004 року стала лауреатом премії імени Олекси Гірника. Головний ідеолого та втілювач проекту “Від Книги До Мети”.

ВО “Свобода” – українська політична права партія.  Має за мету захист, розвиток та становлення всього українського, зокрема мови, науки, еліти. Члени та симпатики “Свободи” беруть активну участь в діяльности нашого проєкту “Від Книги До Мети”.

10 thoughts on “Друзі та партнери

  1. З таким гербом ваші друзі і партнери пекельні істоти.

  2. В першу чергу дякую Ірині Фаріон. Дуже важливо, що ви “світитесь” в телевізорі, ті кому ви потрібні, дивляться на вас і це надає їм сил. Зокрема і мені.Важливо, що ви пояснюєте, розповідаєте, те, що відомо науковцям, але дітям совєтских батьків це як інопланетяни з космосу. Особливо, тим у кого немає бабусь-дідусів. Памятаю, коли я приїхала до бабусі (1923р.н.) на Рівненщину в 1998році і попросила розповісти про голодомор, колгосп, концтабір.Вона питає:доця, а хіба можна про то говорити зараз. Кажу так. Бачиш як, а мені мої діти (яких було троє, і яких викохала радянська школа) говорили що я брехуха, такого небуло, це вороги народу так кажуть.Я думаю звідси наше сьогодення. Ну якщо вже діти говорили, невірили батькам? Бо я маю злобу на тих хто знущався над моєю бабусею,прадідом. А мої батьки: ну була голодовка, колгоспи це непогано і т.д.Молодь соромиться того, що бабуся чи дідусь були колгоспниками. А мали б мати звірячу жагу помсти і шукати, карати тих хто організував це пекло нашим рідним людям.

    • Дуже добрий коментар
      PS. Дякую Iрино за Вашу боротьбу! Так тримати!
      СЛАВА УКРАIНI !!!!

  3. Я українець і дуже люблю свою мову. Було б не погано, аби всі люди, котрі проживають на території України теж любили українську мову. Але, пані Їрино, не можна силоміць заставити людей іншомовних, котрих доля закинула до нашої країни заставити любити нашу мову. Силоміць ми лише гірше зробимо. Як би ви віднеслися до чоловіка, котрий би змушував Вас себе любити силоміць? Ви його зненавидите. А навіщо нам їхня ненависть? Треба робити так, аби іншомовні люди самі полюбили мову.

  4. Невідома версія віршу Павла ТИЧИНИ/
    Написана поетом під впливом ознайомлення зі справжніми результатами перепису 1939р. Отримана ніби то з паперів його земляка Євенко А.Ф. суто випадково, частково втраченою. Втрачені місця (виділено по тексту жовтим) дописані все сьогодні (може не дуже вдало), виходячи з офіційно відомого тексту віршу та духу цього раніше невідомого його варіанту.
    «Я УТВЕРЖДАЮСЬ»
    Я єсть народ, якого Правди сила
    ніким звойована ще не була.
    Який голодомор, яка чума мене косила! —
    а сила знову розцвіла.
    Щоб жить — ні в кого права не питаюсь.
    Щоб жить — я всі кайдани розірву.
    Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
    бо я живу.
    Московіє! Мене ти поїдала,
    стріляла ти моїх дочок, синів,
    коли залізо, хліб та вугіль крала…
    О, як твій дух осатанів!
    Гадала, що тобою весь з’їдаюсь
    і з голодухи ляжу я в труну…
    Я ж стверджуюсь, я утверждаюсь,
    бо я живу.
    Сини мої, славетні українці,
    я буду вас за подвиг прославлять,—
    ідіть батькам на допомогу й жінці,
    дітей спішите визволять!
    Із Придніпровських нивів , із Одеських,
    із поля Дикого — прошу, молю! —
    гоните москалів, злодюг злодійських,
    гоните без жалю!
    Нехай ще в ранах я — я не стидаюсь,
    гляджу їх, мов пшеницю ярову.
    Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
    бо я живу.
    Із ран — нове життя заколоситься,
    що з нього світ весь буде подивлять,
    яка земля! яке зерно! росиця! —
    Ну як же не сіять?
    І я сіяю, крильми розгортаюсь,
    своїх орлів скликаю, кличу, зву…
    Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
    бо я живу.
    Ще буде: неба чистої блакиті,
    добробут в нас підніметься, як ртуть,
    заблискотять косарки в житі,
    заводи загудуть…
    І я життям багатим розсвітаюсь,
    пущу над сонцем хмарку, як брову…
    Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
    бо я живу.
    Московська гидь, тремти! Я розвертаюсь!
    Тобі ж кладу я дошку гробову.
    Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
    бо я живу.
    1939р.

    • Хм, цікаво, як у вірші Тичини могло з’явитися слово “голодомор”, коли його вперше вжив Іван Драч лише у 1980-х?

  5. Шановна пані Ірино! Напишіть електронною поштою, чи можу до Вас звернутися з пропозиціями на тему меї книги і нашої (українців депортованих в рамах «Акції «Вісла») мети. Думаю що тільки Ви маєте можливість дати щиру пораду. Прошу о відповідь. З повагою Роман.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Spam Protection by WP-SpamFree