8 вересня 2016 року шостий сезон проєкту Ірини Фаріон “Від книги до мети” відкрився творчою зустріччю з українськими класиками – Дмитром Павличком та Юрієм Щербаком.
Доктор філологічних наук Ірина Фаріон зазначила, що перш ніж розпочати розмову, потрібно виконати дуже приємну оказію, позаяк у залі сидить студентка університету “Львівська політехніка” Наталія Козак, яка перемогла на Міжнародному мовно-літературному конкурсі студентської молоді імені Тараса Шевченка: “Хто як не голова Національної премії України ім. Тараса Шевченка Юрій Щербак має вручив Наталії цю нагороду”.

Перед тим, як зачитати досьє на класиків, Ірина Фаріон зауважила: “Як ми уже не один раз з’ясовували: найважливіше – це національне его, а національне его потужне буде, якщо воно розростатиме із власного его”.
Під час зустрічі публіцист, шеф-редактор журналу “Універсум” Олег Романчук особисто привітав класиків:
“Юрій Щербак захищав і захищає національні інтереси незалежної України, і у нас би не було проблем, якби наші політики, якби наша інтелігенція славна, якби всі наші військові дотримувалися та сповідували ось цей його принцип.
Дмитре Васильовичу, це був 2009 рік, на розвороті газети “Україна молода” я прочитав ті ваші пророчі чотири рядки, де ви згадуєте Європу, яка “колись спам’ятається і побачить, як на вулицях Парижа сунуть танки, як та сарана”.
Юрій Щербак зазначив, що своїми творами хотів би підтримати українське серце: “Я переконаний, це війна, яка кардинально змінить долю України, Росії, Європи, світу. Це війна не проста, не на короткий період, це не епізод в історії, який швидко забувається. Нам оголошена війна на винищення. Це моє глибоке переконання. Я кожного дня читаю російські ЗМІ, я знаю їхню ідеологію”.
Розповів Юрій Щербак присутнім і про свою книгу “Зброя судного дня”: “Книга починається як публіцистичний та історичний нарис. Що ж, власне, трапилося у 2014 році? Я вважаю, що почалася повзуча третя світова війна. Спершу я ділюся своїми думками з приводу цієї війни, а далі у дію вступають герої. А герої – це ті люди, які сказали: “Ми не дозволимо окупувати Україну, ми ніколи не віддамо Україну російському агресору. Це і ті солдати, і ті люди з Майдану, які загинули на передових рубежах цієї війни. Також це й ті люди, які в тилу – науковці, атомники, розвідники, політики, які об’єдналися, щоб знову поновити українську ядерну зброю. Звичайно, що роман не про ядерну зброю і не про технологічні деталі, але про людей, які мають волю сказати: “Ні, ми не піддамося агресору”.
Дмитро Павличко згадав епізод із його приналежністю до лав УПА: “Я, шістнадцятилітній хлопчик, був змобілізований в УПА у квітні 1945 року. Я був два з половиною місяці в сотні Михайла Москалюка. Нас було шість хлопців із села Стопчатів, вони були старші від мене на один рік. Я їм трохи заздрив, бо їм дісталися автомати, а я мав носити зарядку, яка була тяжка. Так вийшло, що найменший має найтяжче носити. У мене в одній торбі було 90 патронів, а у другій торбі був хліб, який мені дарували жінки у селах”.
Висловив свою думку Дмитро Павличко і з приводу російсько-української війни: “Тільки цей негідник президент Росії спокусив нас стати усім разом і заспівати український славень. Сьогодні твориться Україна така сильна, така міцна, що її ніхто ніколи не розіб’є”.
Наприкінці зустрічі усі охочі мали можливість поспілкуватися із класиками та взяти у них автограф.
Також Ірина Фаріон за традицією проєкту “Від книги до мети” подарувала гостям символ влади над часом – пісочні годинники.