23 лютого 2016 року в межах авторського проєкту Ірини Фаріон “Від книги до мети” відбулася творча зустріч із професором Прикарпатського університету Миколою Лесюком.
Як зазначила доктор філологічних наук Ірина Фаріон, невипадково зустріч запланована на 23 лютого: “Сьогодні невипадковий день: з одного боку, дуже красивий, а з иншого – дуже тяжкий. Два роки тому ми відпустили у небо героїв Небесної сотні. Також 23 лютого у парламенті ми скасували мовний закон Путіна, який називався “закон Ківалова-Колесніченка”.
Повне відео з зустрічі:


Під час розмови присутні мали змогу переглянути на екрані роботи студентів-архітекторів Національного університету “Львівська політехніка”, а також прочитати цитати сценариста Юрія Іллєнка, якому цього року виповнилося би 80 років.
“Якщо не можуть верхи, то мають могти низи, бо низи у цьому глибокому XIX столітті, як це довів у своїй розкішній монографії Микола Лесюк, перемогли верхи, а верхи в ту пору були роздерті між двома політичними силами – москвофілами і народовцями. Народовці були у меншості, москвофіли були в більшості. Тобто Галичина в XIX столітті в умовному плані нагадувала теперішній окупований Донбас та Крим. Як вдалося Галичині стати українською, написано в книжці “Становлення і розвиток української літературної мови в Галичині” Миколи Лесюка”, – розповіла Ірина Фаріон.

Микола Лесюк розповів, що у книжці він порушує проблему становлення української літературної мови в Галичині протягом початку ХІХ – початку ХХ століття. За його словами, на початку ХІХ століття українську мову ніхто не забороняв, завдяки цьому вона мала можливість розвиватися та до кінця XIX століття стала літературною мовою, яка була готова обслуговувати усі царини і наукового, і суспільного життя.
“Але проходило це все у важких умовах, у перманентній боротьбі. Першим офіційним провісником або репрезентантом української літературної мови на народній основі була всім нам відома “Русалка Дністрова”. Яків Головацький виступив із промовою про галицькі діялекти. Здавалося, що все буде добре, але згодом москвофіли в Галичині перервали той процес творення української мови на народній основі. Москва, як той спрут, простягла тоді свої щупальця всюди, як і зараз робить, і почала відсовувати українську мову “язичієм”, тобто мовою, яка була замішана на церковнослов’янських словах, українських словах, російських та польських. От така була мішанина, такий мовний суржик. Це “язичіє” до кінця ХІХ століття панувало в Галичині. Народовці були у меншості, хоча боролися затято.
Щодо мовознавців, то в основному це були священики, які теж ділилися на дві групи – були прихильники народної мови, були прихильники “язичія”. У книжці присвячено багато уваги ось цим мовним дискусіям, які виникали між представниками цих двох течій. У 1895 році був затверджений фонетичний правопис, який вперше використав Маркіян Шашкевич у “Русалці Дністровій”. Згодом цим же правописом був надрукований малорусько-німецький словник Євгена Желехівського. Стараннями Степана Смаль-Стоцького цей правопис був затверджений та запроваджений у шкільну систему. Але після того, як був уже впроваджений цей правопис, все одно москвофіли ще використовували своє “язичіє”, свій етимологічний принцип письма. Далі тривали ці полеміки. А згодом дискусії щодо питань правопису перекинулися між західною Україною і східною”, – розповів автор книги.
Наприкінці зустрічі Ірина Фаріон за традицією подарувала професору пісочний годинник: “Даруємо цей пісочний годинник тим людям, хто має владу над часом. Безперечно, має владу над часом той, хто пише праці, які кинуті своїм світлом уперед. Ви серед тих, хто формує програму оздоровлення нашої нації. Нехай це буде спогад про нашу зустріч, у такому яскравому та світлому кольорі, бо ви є для мене дуже світла і колоритна людина!”.