12 листопада 2013 року у Національному університеті “Львівська політехніка” у рамках авторського проєкту “Від книги до мети” народного депутата від Всеукраїнського об’єднання “Свобода”, відомого мовознавця Ірини Фаріон відбулася зустріч із професором, директором Інституту української мови НАН України Павлом Гриценком.

Розпочинаючи зустріч, Ірина Фаріон повідомила, що Павло Гриценко народився на Одещині, на землі, яка дала світу родину Лип, Святослава Караванського. Професор Гриценко досліджує діялектну мову, проблеми взаємодії діялектів і літературної мови, є автором багатьох монографій, чотирьохсот публікацій з українського і слов’янського мовознавства.

У своєму вступному слові Павло Гриценко висловив переконання, що Львів був і є П’ємонтом українськости, бо у різні часи вона тут була і поширювалась звідси на всю Україну. На Львів дивились, як на богоспасенне місце.

“Якщо порівнювати щодо европейськости, то українці були одним із прогресивних народів у XVI–XVII століттях. Ми були відкриті до инших мов та культур. Та навіть за Київської Руси, чи могли би ми, язичники, сприйняти християнство, якщо б не були до цього готові у культурному плані? Ця земля плекала мову і культуру. Як так сталось, що, починаючи із кінця XVII століття, ми так багато втратили? І зокрема, у мовному плані? Уявіть, тоді були укази, згідно з якими все, що було опубліковано в Києво-Печерській лаврі, Чернігівській друкарні, все мало бути перевірено, звірено, аби воно не відступало від російського зразка. І хто тепер може порахувати, скільки тисяч пам’яток пропало безслідно? Скільки українських документів є в закордонних архівах?”, – зазначив науковець.

На переконання Павла Гриценка, ми маємо зрозуміти, що українці завжди мали високу культуру, літературу. Він нагадав, що наступного року буде 200-річчя Т. Шевченка. “Знову нам підкидають ідею, чи такий же він геніяльний? Але тоді хіба Іван Франко сказав би 1840 року, що це естетична філігранність, небачена естетика слова, що це писав майстер европейського рівня? То як ми можемо нині допускати “бузинізацію” нашого мислення?

А Шевченко, вирісши із рідної мови, перейшовши через катування десятилітнього відлучення від неї, завершував життя в українській мові. І вірші за кілька днів до завершення свого земного життя писав українською мовою. Якою глибинною була внутрішня опірність цієї людини, що він зберіг і красу мови, і відданість їй, і не нарікав! І, можливо, це один із уроків: не нарікати, а оберігати мову, культуру, історію, національну самоідентичність. І не боятися вголос говорити про це, а впевнено відстоювати”, – заявив Павло Гриценко.

Мовознавець розповів про випускника Київського університету Віктора Дубровського, який 1918 року написав “Московсько-український словник”. Українська частина цього словника є унікальною, проте пізніше все це було відкинуто.

“Та, дякуючи суголосности нашого інституту та Ірині Фаріон, ми повернули це видання читачеві. Давайте подякуємо їй за це. Адже це пам’ятка змагання: як людина, не маючи ніяких засобів до існування, писала цей словник. Це практика, яка засвідчує чин і поставу цих людей. Інколи нас опановує песимістичний настрій. Але тільки сила духу веде нас до чину”, – повідомив науковець.

Павло Гриценко продемонстрував присутнім нове видання “Пересопницького Євангелія 1556–1561 рр.” Кілька років життя, подвижництва і українська мова того періоду назавжди залишилась у цьому манускрипті.

За його словами, українська мова зараз зазнає потужного оновлення, експериментування. На превеликий жаль, цей процес завжди є рівнобічний, паритетний, коли вибух у розвитку мови поєднується із вибухом злости і боротьби. Ми маємо антиукраїнський мовний закон, антиукраїнського міністра освіти. Вони вважають, що якщо не можна офіційно заборонити мову, то можна “понадкушувати”. Був запроваджений іспит на знання української мови – зняли цю умову.

“У нас підручники пишуть не знавці української мови, а ті, хто володіє суржиком. Вони нам кажуть, що це ж підручник з арифметики, а не мови. Ні, мову ми вивчаємо щодня. І не може підручник бути написаний буцімто українською мовою. Спеціяльна комісія працювала над системними змінами до закону Колісніченка-Ківалова, і ті напрацювання, які підготувала комісія, цілковито перекреслюють сутність цього ганебного закону. Українська мова – єдина загальнодержавна мова, яку потрібно використовувати у всіх галузях суспільного буття. І вже минув рік, втім, ніякого руху немає.

Питання мови не може стати об’єктом політичного торгу перед виборами. Не торгують матір’ю і батьком, а також мовою, вірою, своєю землею. І якщо хтось це виставляє на торги, то це не мій Президент, і не мій депутат. Кожен має дати собі відповідь, кого ми обираємо і як обираємо?”, – констатував Павло Гриценко.

Ірина Фаріон поінформувала присутніх, що подала депутатський запит до Прем’єр-міністра про виконання “Доручення Президента України від 8 серпня 2012 року щодо удосконалення законодавчого забезпечення застосування мов в Україні Кабміном України”. Термін виконання програми давно минув, а державна програма всебічного розвитку і функціонування української мови досі не затверджена. Свободівка вимагає поінформувати, чому досі не затверджена ця програма і скільки ще потрібно часу, щоб виконати це доручення.

Павло Гриценко відповів на чисельні запитання. Зокрема, він розповів, що витоки української мови – це VI століття нашої ери, коли розпочинають свою окремішню історію слов’янські мови. У IX – на початку X століття відбулися значні трансформації внаслідок офіційного приєднання до християнського світу. “А це означає, що до нас прийшли книги, відбулись зміни у писемності. З цього моменту переписується багато книжок, це була державницька політика. Водночас відбувається вибух писемности, це був значний імпульс у розвитку нашої давньої української мови. І зміни, які відбувались у її розвитку, є дуже важливими. І якщо ми правильно читаємо “Слово про Ігорів похід”, то все стає на свої місця. Ми розуміємо ці тексти. І коли кажуть, що тільки після татаро-монгольської навали почалось роз’єднання єдиної давньоруської мови, то це політичні витівки. У наших діялектах є точні відповідники цих слів, то яка ж тоді основа цієї мови? – чисто українська.

Мова крім засобу спілкування має ще одну функцію, яку мовознавці не описують. Це спілкування сердець. Скільки б тисяч слів словник літературної мови не мав, він ніколи не матиме переваги над народним. У природних умовах, забувши про орфоепію, граматику, ми раптом поринаємо у таке дивовижне силове поле народної мови, що оборонитись від його впливу ніяк не можна. Не випадково, у деяких країнах навіть ведеться мовлення на діялектах їхніх мов”, – повідомив Павло Гриценко.

Насамкінець відомий мовознавець висловив переконання, що, незважаючи на різні антиукраїнські укази, українська мова була, є і буде. “Українська мова є і прибуде у віках, бо вона спирається на глибоку історію, велику суспільну підтримку. Майбутнє в неї є, і воно світле. Але ця мова вимагає наших рук, терпіння, чину. Ми любимо Господа не тільки в його славі, а й в його хресному шляху. Якщо мова наша потрапляє на хресну дорогу, тоді вона ще більше потребує нашої підтримки і любови. То ж любімо її!”, – резюмував Павло Гриценко.

Відео з заходу: