22 березня 2012 року в рамках авторського проєкту Ірини Фаріон “Від книги – до мети” відбулася презентація книг: “Дмитро Донцов. Вибрані твори. Політична аналітика 1912–1918 роки” за участи керівника Науково-ідеологічного центру ім. Дмитра Донцова, доцента Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка Олега Багана. Зустріч проходила в головному корпусі Національного університету “Львівська політехніка”.

Серед присутніх на зібранні поціновувачів українського слова та думки були депутати Львівської міської та обласної рад, творча інтелігенція, викладачі, студенти. Зустріч розпочалася з виступу авторки проєкту Ірини Фаріон.

“Сучасна молодь повинна знати про заслуги Дмитра Донцова перед українською державницькою ідеєю. Адже, як вважав сам публіцист – нову епоху творять ті, хто бореться зі своїм часом. Ще одна з особливостей Донцова: життя не лише у лінійних, а в глибинних вимірах. Лінійність часу у його минулому, теперішньому та майбутньому станах наскрізна для Донцовської аналітики. Однак його особливий час – це заглиблення у духово-моральні константи української традиції, що весь час спонукає українське буття до актуалізації героїчного та одержимого покликання людини”, – зазначила свободівка.

Ірина Фаріон також зауважила, що середньовічні максими від Дмитра Донцова будуть актуальні завжди. “Рушієм суспільного та індивідуального розвитку буде боротьба протилежностей ідеального – матеріяльного, віри – зневіри, духовости – бездуховости, вірности – зради, угодовства – принциповости”, – сказала мовознавець.

Цікаву та змістовну доповідь про Дмитра Донцова як літературного критика, публіциста, політичного діяча виголосив керівник Науково-ідеологічного центру, доцент Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка Олег Баган. Науковець розповів про життєвий шлях та основні праці доктора Донцова, виключну роль його творчої спадщини у формуванні ідеології українського націоналізму.

“Постать Дмитра Донцова до сьогодні залишається в Україні не до кінця збагненою, неприйнятою загалом, контроверсійною в сприйняттях і тлумаченнях. У нас чомусь прийнято звинувачувати його за “ненауковість” його тез, за “нетолерантність”, за “симпатії” до право-тоталітарних ідей і рухів його часу. Праці Дмитра Донцова справді не наукові, але тому, що він був великим Публіцистом і Есеїстом в нашій культурі. Він хотів гострим словом розбудити оспалу націю і дати їй яскраві візії для ідейно-політичних і культурних змагань – і цю свою місію виконав. Спадщина Донцова завжди залишатиметься своєрідним “метеоритом” у просторі нації”, – підкреслив Олег Баган. Дослідник висловив побажання заснувати у Львові премію імені Дмитра Донцова.

Серед присутніх у залі був також мовознавець, публіцист, багатолітній редактор дрогобицької видавничої фірми “Відродження” Ярослав Радевич-Винницький. “Твори Донцова варті того, щоби над ними працювати. Від них віє оголеною правдою, пристрасністю, закличністю, лицарством, непоборною силою, безоглядною інтелектуальною відвагою. Публікація літературних творів великого критика, публіциста, філософа заповнює велику білу пляму в історії нашого літературознавства”, – додав він.

На завершення присутні висловили щирі слова подяки та добрі побажання авторці проєкту та її гостю.

Долучаємо для роздумів низку афоризмів Дмитра Донцова

Нову епоху творять ті, що борються зі своїм часом.

Вирішальним чинником в історії є не знання, а характер, не програма, а особистість, не так «що», як «хто» і «як»».

Світ правиться і перевертається почуваннями, яким ідеї лише служать провідниками.

Хто не мав у собі інстинкту володаря, не мав і інстинкту Прометея. Хто не вмів командувати, не вмів і визволяти з-під чужої команди.

Немає сенсу розбивати скрижалі, коли не хочете поставити на їх місце нових.

Замість боротьби – виховання, замість догматів віри – розслаблю вальний критицизм, замість моралі сильних – етика лагідних, замість твердости – мякість, замість нації – людність, замість накиненої Своєї правди – толерація до ворожої. Це пораженство в засаді.

Тільки містика, тільки усвідомлений ідеал свого окремого призначення дає силу народові жити».

Найбільше гнітять того, хто найменше вимагає.

Кожна нація має свій власний закон, свою власну правду і повинна лише їм коритися.

Нема  досконалого християнина, який би не був досконалим патріотом.

Твердо  йти своєю дорогою може тільки нація людей великих характерів.

Великі  речі творяться у цім світі  великими характерами, бо й світ цей не є м’який.

Еспансія, бажання розросту – ось той  таємний життєвий еліксир, з яким стають великими народи і без якого  спускаються до народів провінції.

Якщо  віднайдемо в собі той «вогонь», що зробив великими німців чи англосаксів, якщо підемо в життєві перегони, натхненні духом експансії, волею нарешті сказати світові своє «так хочу», лиш тоді перестануть нас топтати сильніші, лиш тоді матимемо певність, що й для нас є завтрашній день.

Мусимо  нести відважно свою віру, не схиляючи чола ні перед чужим, ні перед власними маловірами.

Мусимо  набрати віри в велику місію своєї  ідеї й агресивно ту віру ширити.

Нація, яка хоче панувати, повинна мати і панську психіку народу-володаря.

Тільки  безумовна віра в ідеал хоронить його від розкладу, вона не допускає до жодної дискусії над його наказами, до жодних розумувань над усталеними заповідями.

Мало  хотіти підважити чужу волю, треба  поставити на її місце свою.

України, якої прагнемо, ще нема, але ми можемо створити її в нашій душі.

Перед кожною нацією є дилема: або перемогти, або згинути.

Лиш той ідеал добрий, що спирається на національнім інстинкті, який ставить  себе понад усе часткове, дочасне  і дрібне, який єднає минуле з  майбутнім і не упиняється перед  жодними зусиллями.

В чиннім націоналізмі змістом життя  є активність і могутність нації, життєвою формою – національна боротьба, а духом життя – романтика, віра.

Вирвати нашу національну ідею з хаосу, в  якім вона грозить згинути, очистити її від сміття і болота, дати їй яскравий виразний зміст, робити з неї стяг, коло якого гуртувалася б ціла нація – ось завдання.

Пропонуємо вашій увазі відео з заходу: