Юрій Миколайович Щербак (12 жовтня 1934, Київ) — український письменник, сценарист, епідеміолог, публіцист, політик, діяч екологічного руху, дипломат. Доктор медичних наук (1983). Лауреат Літературної премії ім. Ю. Яновського (1984).

Після закінчення Київського медичного інституту — науковий працівник Київського науково-дослідного інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л. В. Громашевського.

Український радянський письменник, сценарист, епідеміолог, публіцист, політик, автор близько 100 наукових робіт і двох десятків книг. Народився в Києві, під час Другої світової війни евакуйований до Росії, звідки на початку березня 1944-го повернувся в рідне місто, а в 1958 році закінчив Київський медичний інститут за фахом «санітарний лікар».

У період 1958-1987 рр. працював у Київському науково-дослідному інституті епідеміології та інфекційних захворювань імені Л. В. Громашевського молодшим, а потім і старшим науковим співробітником. Брав також участь в боротьбі з епідеміями холери та іншими захворюваннями на території України та Узбекистану, за що був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Кандидатська (1965) і докторська (1983) дисертації присвячені епідеміології особливо небезпечних інфекційних хвороб. Володіє польською та англійською мовами. Доктор медичних наук. Академік УЕАН. З січня 1999 р. – державний службовець 3-го рангу. Одружений, має доньку та сина.

Літературну діяльність Юрій Щербак почав у середині 1950-х років як активний член літературного об’єднання свого інституту. У студентській газеті «За медичні кадри» він пише перші розповіді, публікує сатиричні «мальовані рецензії». Перша повість «Як на війні» (1966) розповідає про будні радянських медиків, а перші свої оповідання, опубліковані в журналі «Юність», навіть оформляє власними малюнками. З 1966 – член Спілки письменників України (в 1987-1991 рр. – Секретар правління), з 1971 року – Союзу кінематографістів України. У 1975 році в Харківському академічному театрі ім. А. Пушкіна п’єсою «Відкриття» він дебютував як драматург. Прекрасно володіючи польською мовою, Юрій Щербак перекладав поезію польських авторів, неодноразово читав студентам Варшавського університету лекції.

Більшу частину його творів можна долучити до умовного жанру «міської прози». Він автор роману про проблеми трансплантації серця «Бар’єр несумісності», документального роману «Причини і наслідки» про боротьбу зі сказом, повістей, збірок новел, віршів і п’єс, а також ряду кіносценаріїв художніх, науково-публіцистичних, і документальних фільмів. Твори Юрія Щербака перекладалися мовами народів колишнього СРСР і видавалися на території соціалістичних країн. За збірку новел «Світлі танці минулого» удостоєний літературної премії Юрія Яновського (1984), за кіносценарій фільму «Державне відношення» – премії імені Олександра Довженка. Як публіцист Ю. Щербак отримав популярність своїми статтями про Чорнобильську трагедію, що публікувалися в українській і московській пресі.

У повісті «Хроніка міста Ярополя», опублікованій в 1968 році і переробленої в 1983-му, описана гротескно-фантастична історія невеликого містечка Ярополя, в якій в літописній манері розповідається про реальні і неймовірні події, що відбуваються тут протягом кількох століть. У повісті поєднуються елементи наукової фантастики, легенди й казки. Крім того перу Щербака належать також декілька фантастичних оповідань: «Допит», «Синтез», «Одіссея-2482» та ін.

Після розпаду СРСР і здобуття Україною незалежності він відійшов від літературної творчості і пішов у політику. У 1991 році він оприлюднив заяву, де сказав, що «відтепер не буде займатися так званим« червоним письменством», тобто не буде писати романів чи оповідань« Про Васі і Асі, Вані та Ані». У 1998 році Інститут українських студій Гарвардського університету видав політико-публіцистичну книгу Щербака «Стратегічна роль України» (The Strategic Role of Ukraine) англійською мовою, а в 2003 році вийшла його публіцистична книга «Україна: виклик і вибір (Перспективи України в глобалізованому світі ХХ століття)».

Літературну діяльність розпочав зі середини 1950-х pp. сатиричними «мальованими рецензіями» в дусі літературних прямувань народжуваного тоді руху «шістдесятників».

Член Спілки письменників України з 1966 року та Спілки кінематографістів України з 1971 року.

Як публіцист Щербак здобув популярність статтями про Чорнобильську трагедію в українській і російській пресі.

Один з засновників і голова Української екологічної асоціації “Зелений світ”, перший лідер Партії зелених України.

1989—1991 — народний депутат СРСР, член опозиційної Міжрегіональної депутатської групи, очолюваної академіком Андрієм Сахаровим, член Верховної Ради СРСР, голова підкомітету з питань ядерної енергетики і екології.

1991—1992 — перший міністр охорони навколишнього середовища незалежної України, член Ради Національної Безпеки України.

1992—1994 — надзвичайний і Повноважний Посол України в Ізраїлі

1994—1998 — надзвичайний і Повноважний Посол України в США (з 1997 р. — також посол України в Мексиці — за сумісництвом).

1998—2000 — радник Президента України.

2000—2003 — надзвичайний і Повноважний Посол України в Канаді (одночасно — представник України при Міжнародній організації цивільної авіації (ICAO, Оттава).

З грудня 2009 — один із засновників та член Ради із зовнішньої та безпекової політики.

Академік АЕНУ.

Лауреат премії ім. Ю. Яновського (1984).

Почесна відзнака Президента України (серпень 1996 р.).

Державний службовець 3-го рангу (зі січня 1999 р.).

Літературні твори

1966 Як на війні (збірка оповідань і повістей)

1971 Бар’єр несумісности (роман)

1973 Маленька футбольна команда (збірка оповідань і повістей)

1986 Причини і наслідки (документальний роман про боротьбу зі сказом)

1987 Чорнобиль (документальна повість)

2003 Україна: виклик і вибір. Перспективи України в глобалізованому світі XXI століття

2010 Україна в зоні турбулентності

2011 Час смертохристів. Міражі 2077 р.(гостросюжетний політичний трилер)

Автор дикторського тексту до стрічки «Ранкові острови» (1966), сценаріїв фільмів:

«Ми студенти різних континентів»,

«Вони відостояли весну» (1965),

«Ранкові острови» (1966),

«Сини Баштанської республіки» (1967),

«Роки і секунди»,

«Карантин» (1968),

«Хортиця» (1969),

«Шлях до серця» (1970),

«В. М. Глушков, кібернетик» (1980, у співавт.),

«Острів співучих пісків» (1981, т/ф),

«Відкриття» (1982, т/ф),

«Державне ставлення» (1983),

«Наближення до майбутнього» (1986, у співавт.) та ін.

За його оповіданням «Гармонійне натхнення» знято телестрічку «Якось у грудні» (1988).

Основу почерпнуто з Вікіпедії з виправленням стилістичних помилок.