Народився 24 січня 1933 року в селі Озерна Зборівського району Тернопільської области.

Письменник-сатирик, заслужений діяч мистецтв України (1993), лавреат літературної премії ім. Остапа Вишні (1985), міжнародної премії ім. Пилипа Орлика (1995), лавреат премії ім. М. Годованця (1997), лавреат премії ім. П. Сагайдачного (2000), лавреат премії ім. І. Кошелівця (2003), лавреат премії ім. В. Косовського (2008).

1990 року нагороджений Золотою медаллю Тараса Шевченка Спілки визволення України (Австралія) за боротьбу проти тоталітарних режимів; за досягнення у розвиткові культури і мистецтва «Почесна відзнака міністерства культури» (2003), «Медаль міжнародної рейтингової академії «Золота фортуна» (2006), за творчі досягнення «Орден Ярослава Мудрого V-го ступеня» (2008).

Твори: «І Богу свічка і чорту кочерга» з циклу «Смішного»

Збірки сатири та гумору
* «Прошу слова»
* «Вуглеводи і віники»
* «Операція „Сліпе око“»
* «Сусіди не дрімають»
* «Коза напрокат»
* «Дисертація»
* «Сеанс гіпнозу»
* «Робінзон з індустріальної»
* «Профілактика совісті»
* «Шедевр за вуаллю»
* «Директор без портфеля»
* «Антифас»
* «Дон-Жуан у спідниці»
* «Рятуймо жінку»
* «Штани з Гондурасу»
* «Хунта діє»
* «З публічних марафонів»
* «Українці мої, українці… Сумні роздуми веселого чоловіка»

Книжки

* «І силою, і правдою…»
* «Галерея чудотворців: Вибрані твори в двох томах: Профілактика совісті. Профілактика розуму» (2003) « Вибрані твори: Гумор. Сатира» (2011)

До вашої уваги деякі тези з творів Євгена Дудара:

«Постать літературно-мистецька. І трішки громадсько-політична. Величина – 168 см (босий). Суспільна вага – 168 кг (голий). Народився, як усі. Ріс, як усі. Їв менше, ніж усі. Спав менше, як усі. Вчився більше, ніж усі. Працював більше, ніж усі. Тому й став сатириком. Дівчат любив (і люблю) більше, ніж усі. Тому в душі – лірик».

«Гумор – найкоротша стежка до серця людини. Тому що пісня і гумор – найживучіші елементи в генетичному коді нації».

«Дурень, який пливе своїм руслом, не страшний. Страшний дурень, якого залучають у русло політики. І прищеплюють йому думку, що він має право тим руслом керувати».

«Хочеш когось розпізнати – дай йому владу. Хоча б отакусіньку. Як заячий хвіст. Хоча б над віником».

«Людство складається з тих, що народилися внаслідок любові, і з тих, що народилися внаслідок помилки».

«Діти! Вчіться. Бо дубів ріжуть».

«Не прагніть пустої слави і нагород. Не вдихайте багато хвалебних випарів. Бо чим більше їх вдихнете, тим важче будете видихати. Золота фортуна усміхається не тоді, коли чіпляють золоту корону, а тоді, коли знімають сталеві наручники».

«Краще мати одну маленьку зірку в голові, ніж три великі на погонах чи золоту – на грудях».

«Не лінуйтеся другові подати руку, а ворогові дати під зад…ній міст так, щоб він протягнув ноги або ж виніс їх швидше із земля вашої».

«Хочете знати, що буде завтра, підсумуйте, що ви зробили сьогодні».

«Не заздріть чужому багатству. У чужу кишеню заглядають лише злодії і дурні».

«Держава сильна тоді, коли низи підтримують верхи».

«Нормальний соловей співає по-солов’їному. Горобець цвірінькає. Ворона каркає».

«А в Україні вже давно – епідемія «русскоязичія». Це таке – ні мова, ні «язик». Лише сказ…».

«Щоб мати свободу совістb, треба спочатку мати совість».

«…поки кожен українець, де б він не проживав, не розбудить сам у собі українця, він постійно буде рабом чужинця. А до раба й ставлення гірше, ніж до худоби».

«Тепер величність гуліверів визначатимуть ліліпути. А горобці вчитимуть орлів шугати у піднебесся…».

«…наша біда в тому, що борються за Україну, вмирають за неї ТЮТЮННИКИ, а правлять у ній, розкошують і облаштовуються – ТАБАЧНИКИ».

«Велике не потребує возвеличення».

«…Це ж який інший народ зміг би, тікаючи з палаючої тюрми, винести на своїй покатованій спині тих, хто його в цю тюрму заганяв, тих, хто його у цій тюрмі неволив, тих хто його у цій тюрмі катував? Лише ми, українці, здатні на таку суперфілантропію.

І ми не лише винесли. Ми занесли усіх цих шубравців до своєї хати, впустили їх у найкращі світлиці, виділили їм найкращі місця. Годуємо, поїмо, розважаємо, пошановуємо їхні «подвиги», глаголимо з ними лише на «общепонятном», бо, не дай, Боже, не так «поймут»…»

«…Хамові ніколи не подобається, коли в людині людська гідність прокидається. Хам любить хребет зігнутий. По ньому легше вилізти на голову. А випрямлений хребет він вже називає «националистическим», «антисемитским», «антирусским» і ще казна яким «анти»… Лише не антихамським… І вже спрацьовує хамська логіка. Не ти герой, мій побратиме, що піднявся з рабських колін. А він, хам, який знову хоче тебе на коліна поставити…»

«…В Україні за останні роки з’явилися дві одиниці виміру журналістської порядності: найбільша одиниця виміру журналістської порядності – один ГОНГАДЗЕ. І найдрібніша одиниця виміру журналістської порядності – один піховшек…»

«…Ще інші – при розбудові держави намагаються прибудувати щось собі, своїм дітям, онукам. Ті тяжіють до криміналітету. А ще інші – голий криміналітет в облатці борця-розбудовника. Облатка «працює» на державу і народ, нутро – проти держави і народу…»

«…Коли чую, що ціни на м’ясо за «помаранчевих» збільшилися, а за партії регіонів «стабілізувалися», – одразу ж хочеться побачити пичку отого підбріхувача. Спитати: де він купує м’ясо?!. І… послати його… Бо пенсії, яку «Янукович збільшив майже на тридцять відсотків», вистачає якраз на одне свиняче вухо. І то не першої свіжості… Сунути б отому словоблуду те вухо у його брехливого рота. Нехай пожував би. Чи захоче він після цього такого стабілізаційного лідерства?..»

«…Вітя Царапкін каже, що вождів треба вирощувати, як капусту. Аби мали великі голови. І не пусті… Погляньмо ж на наше політичне поле: скільки тут чортополоху. Ті, що сімдесят років впроваджували «найгуманніший у світі» практикум – «высшая мера социальной защиты – расстрел», сьогодні рядяться у тогу захисників народу. Гляньте на їхнього вождика: губи, як припічки. Як каже Вітя Царапкін: «Розшльопав у боях за «свєтлоє будущеє»… І далі їздить Україною та «шльопає»… іншим…»

«…Щоб перегородити дорогу «нашизму», «вашисти» кинули «бульдозера» – Великого Дона. Мовляв, давай, газуй. Щоб забаламутити народ, пограємо на твоїх «досягненнях», на «російському векторі», мовляв, «у Європу – тільки через Російську ж-пу»…»

«…Лише справжня людина здатна поцінувати не лише своє, а й чуже. «Українці та французи належать до двох давніх європейських націй, що мають міцне коріння на власній землі, пишаються своєю історією і плекають самобутню культуру» – це француз Жак Ширак…»

«Читачу! Ти знаєш, що не такі страшні королі, як їхні блазні. Ще страшніші блазні чужих королів. Коли вони орудують на твоїй землі, у твоїй державі. У цій книжці ти впізнаєш багатьох. І свою, доморощену твань, яка служить чужим «королям». І чуже пришийкобиліхвостіє, яке пасеться на нашій ниві та її поганить. Глянувши на дату написання того чи іншого твору, прийдеш до висновку: те, що було актуальним вчора, – нажаль, стало ще актуальнішим сьогодні. Аби воно не стало актуальним ще й завтра, прагну розбудити в своїх співвітчизниках те, що називається НАЦІОНАЛЬНОЮ ЧЕСТЮ і ГРОМАДЯНСЬКОЮ СОВІСТЮ».

«Прометей був у набагато кращому становищі, ніж українець. Йому клював печінку лише один орел. І то — одноголовий».

«Сатирикам квітів не дарують, у сатириків квітами кидають, забувши їх витягнути із горщиків…».

«Я аморальним ніколи не був. Не цілував жінки проти її волі. А якщо вона хотіла, то цілував. Бо навіщо Господь дав варги?..»

«Держава не твориться за одне десятиліття… Щастя галичан, що тут надовго не затримувався жоден загарбник і що галичанин не встигав асимілюватися»

«В Одесу на гуморини принципово не їжджу: не люблю антиукраїнських заходів»

«Криве дзеркало» всю дорогу було кривим.

Гумор у «95 кварталі» хоч і професійний, але весь він антиукраїнський, моментами дуже грубий і вульгарний… Це бізнес-шоу. Вони гроші качають, як і всі євреї»?

«Ми ще й не таке переживали. І це переживемо, — запевняв Євген Дудар земляків. — Тільки не будьмо байдужими».