«Цікаво для розуму»: мої причинки до франкознавчих студій. Ярослава Мельник

unnamedЯрослава Мельник,

доктор філологічних наук,
професор Українського католицького
університету (Львів) і Українського
вільного університету (Мюнхен)

Історія української літератури ХІХ – поч. ХХ  ст, зокрема франкознавство, давнє українське письменство, апокрифи, порівняльне літературознавство… Так зазвичай окреслюю коло своїх наукових зацікавлень. Утім, цей ряд можна зредукувати лише до студій Франка, позаяк усі мої просторіші наукові сюжети дотепер, якщо не безпосередньо експлікували франківську тематику, то значною мірою були натхненні Франком. Сьогоднішні та й, сподіваюсь, майбутні теж.

Чому саме Франко? Причин декілька, притім різного характеру – інституційного й особистого.

Насамперед мене «франкізував» Музей Івана Франка у Львові, де я працювала після закінчення української філології Львівського університету імені Івана Франка. Перегодом «франкізація» продовжилася у відділі української літератури Інституту українознавства імені І.Крип’якевича Національної академії наук України. Відтак – в Інституті франкознавства Львівського національного університету імені Івана Франка.

Є ще одна причина мого звернення до Франка. Осмислення творчого космосу митця, безлічі тих текстів і контекстів, на які він був «приречений» через свій універсалізм, було для мене, з одного боку, кажучи словами Франка, «цікаво для розуму». З другого – продиктоване розумінням потреби заповнення «білих плям» у франкознавстві.

Саме ці два чинники зумовили вибір моїх ключових дослідницьких ліній, серед яких студії над останнім десятиліттям Франка, його апокрифікою, рецепцією апокрифів в українському письменстві назагал. Результатом студій першого сюжету стала кандидатська дисертація «Іван Франко в 1908–1916 рр. Проблема наукової біографії», декілька монографічних видань, у тому числі найновіше видання «.. І остатня часть дороги. Іван Франко в 1908–1916 роках» (Дрогобич, 2016), численні статті й публікації першоджерельного матеріалу. Другого сюжету – захищена 2006 р. докторська дисертація «Апокрифіка Івана Франка: проблема рецепції та інтерпретації», монографія «Іван Франко й biblia apocrypha» (Львів, 2006), перевидання із супровідною передмовою Франкового п’ятитомного корпусу апокрифів, збірник «Апокрифи і леґенди з українських рукописів у дзеркалі критики» (Львів, 2001), інші матеріали.

І зараз мені «цікаво для розуму» осмислювати сторінки біографії Франка, у тому числі пошукувати оптимальні дослідницькі стратегії для творення моделі письменницької біографії, так само, як і відшукувати «сліди» апокрифів у текстах українських книжників різних епох. Чи будуть зреалізовані ці задуми в нових монографічних студіях? Час покаже. Хотілось би сподіватись, що так.

Ярослава Мельник.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Spam Protection by WP-SpamFree