Миха́йло Луки́ч Худа́ш (20 грудня 1925 – 11 травня 2011), народився у селі Демня, Миколаївського району Львівської області. Український мовознавець, доктор філологічних наук (1980).

Біографічні відомості

1950 року закінчив Львівський педагогічний інститут, працював вчитилем української мови і літератури Струсівської СШ та інспектором шкіл Струсівського райвно Тернопільської обл., а в 1952 -1954 роки завідувачем Кременецького райвно цієї ж області. У 1954-1957 роках навчався в стаціонарній аспірантурі при кафедрі української мови Львівського державного педінституту, після закінчення якої з листопада 1957 р. по серпень 1980 р. працював на посадах: спочатку молодшого (до1963р.), а потім старшого наукового співробітника відділу мовознавства (згодом перейменованого у відділ історичної лексикографії) Інституту суспільних наук АН УРСР (тепер це Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України). З 1980 р. і до 2010 р М. Худаш працював спочатку на посаді старшого, а потім провідного наукового співробітника відділу карпатознавства Музею етнографії та художнього промислу АН УРСР, перейменованого згодом у Львівське відділення Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Рильського АН УРСР (тепер Інститут народознавства НАН України).

Наукова діяльність

Дослідник українських пам’яток 16—17 століть, зокрема актів Львівського Ставропігійського Братства (монографія: «Лексика українських ділових документів кінця XVI — початку XVII ст.», 1961). Зокрема зацікавився антропонімією 16 століття. Ці питання стали ядром його праці про українську антропонімійну систему взагалі («З історії української антропонімії», 1977). Учений досліджував також мову Павма Беринди і давньоукраїнську етнонімію (дреговичі, уличі, 1981).

Монографії

Худаш М. З історії української антропонімії. Київ, 1977

Худаш М., Демчук. М. Походження українських карпатських і прикарпатських назв населених пунктів (відантропонімні утворення). Київ, 1991

Худаш М. Українські карпатські і прикарпатські назви населених пунктів.(утворення від слов’янських автохтонних відкомпозитних скорочених особових власних імен). Київ, 1995.

Худаш М. Українські карпатські і прикарпатські назви населених пунктів (утворення відапелятивних антропонімів). Львів, 2004.

Основні публікації

З історії української антропонімії. – К., 1977.

До питання класифікації прізвищевих назв XIV–XVIII ст. // З історії української лексикології. – К., 1980.-С. 96-160.

До питання походження назви гуцули // Мовознавство.– 1984.– № 5. – С. 57–63.

З приводу слов’янських ойконімів та етнонімів на -itji, розцінюваних як непатронімічні та псевдопатронімічні // Мовознавство.– 1987.– № 6.– С.32–41.

Явище звукового збігу давніх слов’янських відкомпозитних скорочених особових власних імен або їх основ із загальновживаними словами // Мовознавство.– 1990.– № 6. – С. 36–40.

Походження українських карпатських і прикарпатських назв населених пунктів (відантропонімні утворення). – К., 1991. (у співавт. з Демчук М. О.).

Українські карпатські і прикарпатськ назви населених пунктів.(утворення від слов’янських автохтонних відкомпозитних скорочених особових власних імен).-К., Наукова думка, 1995.

Українські карпатські і прикарпатські назви населених пунктів (утворення від відапелятивних антропонімів). – Львів, 2004.

До питання походження назв бойки, гуцули, лемки // Народознавчі Зошити.– № 3.– Львів, 1998. – С. 299.

До етимології імені одного з легендарних засновників Києва Хорив та етноніма хорвати.- Народознавчі Зошити. – № 6. – Львів, 1998. – С. 642.

Худаш М: Походження імен та релігійно-міфологічні функції давньоукраїнських і спільнослов’янських язичницьких божеств. – Львів, 2012. – 1060 с. (посмертно)