Автор монографії проф. Дмитро Степовик

понад тридцять років працює на науко­вій ниві в Національній Академії наук України: від аспіранта і молодшого нау­кового працівника до професора, що має два наукових ступені доктора наук (філо­софії і мистецтвознавства), низку націо­нальних і міжнародних академічних на­город. Народився 7 жовтня 1938 р. в Жи­томирській області; вищу освіту здобув у Київському державному університеті ім. Тараса Шевченка; закінчив аспірантуру з історії й теорії образотворчого мистецтва в Інституті мистецтвознавства, фолькло­ру й етнографії Академії наук України. Діапазон наукових інтересів: історія християнського мистецтва (гравюри ста­родруків, давні й сучасні ікони), балка­ністика (зокрема болгарське образотвор­че мистецтво), релігієзнавство. З цих пи­тань проф. Дмитро Степовик видав близько 20 монографій, популярних книг і навчальних посібників та опублі­кував декілька сотень статей і есеїв у збірниках та журналах.

З унезалежненням України, після роз­паду СРСР, перед ученим, як і перед ба­гатьма іншими представниками україн­ської наукової і творчої інтелігенції, від­крилися двері для наукових контактів з іншими країнами, зокрема тими, де про­живають українці діаспори. Дмитро Сте­повик побував за останнє десятиліття у США, Канаді, в країнах Західної Євро­пи, активно досліджуючи творчість май­стрів мистецтва в діаспорі. На основі цих досліджень він написав монографії про українських скульпторів Михайла Пара- щука (Болгарія), Леоніда Молодожанина (Канада), Михайла Черешньовського (США), про графіка і маляра Якова Гніз- довського (США), про малярку ікон і ре­лігійних настінних композицій Христину Дохват (США). Книги про Паращука й Молодожанина вже надруковано. Нині читач одержує працю про Черешньовсь­кого, а книги про Гніздовського і Дох­ват, очевидно, з’являться в недалекому майбутньому.
Проф. Дмитро Степовик, паралельно з науковою, провадить і викладацьку ро­боту: він професор Київської духовної академії УПЦ Київського Патріархату, Українського Вільного Університету в Мюнхені, Прикарпатського університету (одночасно завідує тут кафедрою релігіє­знавства і культурології), Теологічно-Ка- техитичного Духовного Інституту УГКЦ в Івано-Франківську. З лекціями в уні­верситетах і академіях, з доповідями на наукових конференціях проф. Дмитро Степовик виступав у багатьох країнах За­ходу.

ПРОФЕСОР ДМИТРО СТЕПОВИК. ДОВІДКА
Автор книги про Якова Гкіздовського працює в Інституті мистецтвознавства, фолькло­ристики й етнології ім. Максима Рильського Національної Академії наук України в Києві на посаді провідного наукового співробітника. Одночасно викладає в Київській Духовній Ака­демії Української Православної Церкви Київського Патріархату, Івано-Франківській Тео­логічній Академії Української Греко-Католицької Церкви, Прикарпатському університеті ім. Василя Стефаника, Українському Вільному Університеті у Мюнхені. Має докторські сту­пені з філософії, богословії і мистецтвознавства; професор з історії й теорії образотворчого мистецтва.
Народився 7 жовтня 1938 року в селі Слободище Бердичівського району Житомирської областе. Закінчив 1960 року факультет журналістики Київського державного університету ім. Тараса Шевченка, 1970 року — аспірантуру з образотворчого мистецтва в Інституті ми­стецтвознавства, фольклористики й етнології ім. Максима Рильського Академії наук Ук­раїни. 1970 року захистив дисертацію на ступінь кандидата мистецтвознавства, в наступні роки — три докторські праці; був молодшим, старшим науковим співробітником, доцентом. Брав участь у багатьох українських і міжнародних наукових конференціях, відвідав (в ос­новному за роки незалежносте України) ряд країн Центральної і Західної Европи, США і Ка­наду.
Наукові інтереси проф. Дмитра Степовика стосуються трьох основних напрямів: релігійного мистецтва, візантології й балканістики, мистецтва західної української діяспо- ри. У царині першого з цих напрямів написав і видав монографії про українську гравюру й ікону (“Українська графіка XVI—XVIII століть: Еволюція образної системи”, “Олександр Та- расевич: Становлення української школи гравюри на металі”, ‘Тарас Шевченко: Малярство, графіка”, “Леонтій Тарасевич і українське мистецтво бароко”, “Іван Щирський: Поетичний образ в українській бароковій гравюрі”, “Скарби України”, “Історія української ікони X—XX століть”, “Мистецтво ікони: Рим, Візантія, Україна”, “Київська Біблія XVII століття: Дослідження нездійсненого біблійного проекту митрополита Петра Могили”, “Іконологія та іконографія”, “Історія Києво-Печерської Лаври”, “Релігії, культи і секти світу”). У царині дру­гого напряму проф. Дмитро Степовик написав кілька книг про болгарське мистецтво і ук- раїнсько-болгарські мистецькі зв’язки. Щодо мистецтва західної української діяспори, то тут можна назвати його монографічні дослідження про скульпторів Михайла Паращука (Болгарія), Леоніда Молодожанина (Канада), Михайла Черешньовського (США), ікономаляр- ку Христину Дохват (США) і ось тепер — про Якова Шіздовського (США).
Доробок проф. Дмитра Степовика в мистецтвознавстві, богословії, релігієзнавстві відзначений українськими і міжнародними нагородами. Над монографією про Якова Шіздовського Дмитро Степовик почав працювати у Нью-Йорку, а завершив працю в Києві.

Про автора монографії. Довідка
Дмитро Степовик – один з визначних мистецтвознавців України академічного плану. Понад чотири десятиліття він до­сліджує образотворче мистецтво, пере­важно сакральне – давнє й сучасне, – в Ін­ституті мистецтвознавства, фольклорис­тики та етнології імені Максима Риль­ського Національної Академії наук Украї­ни та в Київській Православній Богослов­ській Академії, де працює професором іс­торії християнського мистецтва. Перелік книжкових видань Дмитра Степовика до­дано до цієї довідки.
Народився Дмитро Степовик 1938 року в селі Слободище Бердичівського району Житомирської области. У 12-річному віці переїхав разом з батьками, старшими братами й сестрами на Волинь, де у місті Камені-Каширському закінчив середню за­гальноосвітню школу й одразу поступив у Київський державний (тепер – національний) університет імені Тараса Шевченка на факультет журналістики. Навчався 5 років (1955-1960), потім 7 років працював у редакції республіканської газети «Молодь України». Від 1967 року й донині – в Інституті мистецтвознав­ства, фольклористики та етнології, включно з трьома роками (1967-1970) підготовки в стаціонарній аспірантурі. Кандидат­ська дисертація, захищена 1970 року, присвячена творчості сла­ветного ілюстратора духовних видань 17-го століття Олексан- дра-Антонія Тарасевича.
Дмитро Власович Степовик – один з небагатьох науков­ців України, який має три докторські ступені: з філософії, мистецтвознавства й богословії, причому дві з них здобув за кордоном – у Німеччині. Він професор, академік Академії наук Вищої школи України. Працював у ряді музеїв, архівів, бібліотек України. З науковими цілями побував у більш як 20 країнах: у Європі (в абетковому порядку) – в Болгарії, Боснії й Герцеговині, Великій Британії, Італії, Македонії, Німеччи­ні, Норвегії, Польщі, Румунії, Сербії, Словаччині, Угорщині, Фінляндії, Франції, Хорватії, Чорногорії, Швеції; в Африці – в Єгипті; в Азії – в Ізраїлі, Росії; в Америці – в Канаді, США, на Кубі. Для участі в наукових конференціях їздив також в Біло­русь, Вірменію, Грузію, Естонію, Латвію, Литву.
Детальніше про наукову діяльність Дмитра Власовича Сте­повика можна довідатися з бібліографічно-довідкових та енци- елопедичних видань: «Мистецтво України» (Київ, 1997), «Довід­ник членів Спілки художників України» (Київ, 1998), «Художники України: Енциклопедичний довідник» (Київ, 2006), «Хто є хто в Україні» (Київ, 2001, 2004), «Кияни: Біографічний словник» (Київ, 2004), а також з книг, спеціально йому присвячених:
Степовик Дмитро Власович: Бібліографічний покажчик: До 70-річчя від дня народження. – Київ: Видання Інституту мис­тецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського Національної Академії наук України, 2008. – 312 с., 170 ілюстрацій.
Микола Тимошик. Дмитро Степовик: Життя і наукова діяль­ність. – Київ: Видавництво «Архангельський Глас» Київської Пра­вославної Богословської Академії, 2008. – 656 с; 177 ілюстрацій.

Про автора
Дмитро Власович Степовик відомий в наукових академічних колах як дослідник давнього українського образотворчого мистецтва, зокрема гравюри та ікони; а також болгарського образотворчого мистецтва йукраїнсько-болгарських мис­тецьких зв’язків. Крім того, ним написа­но декілька книг про визначних мистців української діаспори в західних країнах: скульпторів Михайла Паращука, Леоніда Молодожанина і Михайла Черешньовсько- го; маляра і графіка зі США Якова Гніздов- ського; ікономалярку всеамериканського визнання Христину Дохват; а також фун­даментальну монографію про першого Па­тріарха Київського і всієї України Мстис­лава Скрипника.
Як дослідник священного християн­ського мистецтва, Дмитро Степовик ба­гато років цікавився місцем і значенням християнсько-релігійної тематики в по­етичній та мистецькій творчості Тараса Шевченка; тема ця не була належно роз­роблена й висвітлена у шевченкознавстві
радянського періоду, або ж висвітлена неправдиво, — але повніше й об’єктивніше досліджена науковцями західної української діаспори. Саме там професор, доктор філософії, богословії, мистецтвознавства Дмитро Степовик зібрав найбільшу частину матеріялів для книги «На­слідуючи Христа: Віруючий у Бога Тарас Шевченко». Написанню книги передували публікації науковця з шевченкознавства — дві книги та низ­ка статей (основні з них подано тут у списку літератури); а також велике значення має той факт, що Дмитро Степовик є редактором усіх образотворчих томів (7-11) нового академічного Повного Зібрання Творів Шевченка у 12-ти томах.
Народився Дмитро Степовик у жовтні 1938 року в с. Слободище Бердичівського району на Житомирщині, шкільні роки провів у цьо­му селі, а в старших класах навчався у місті Камені-Каширському на Волині. Нещодавно місцева влада присвоїла йому звання почесного громадянина цього міста. Вищу освіту здобув у Київському держав­ному університеті ім. Тараса Шевченка на факультеті журналістики (1955-1960), потім 7 років працював у редакції республіканської газети «Молодь України» (1960-1967). Від 1967 року дотепер Дмитро Степо­вик незмінно, вже 46 років, працює в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. Максима Рильського Національної академії наук України, пройшовши шлях від аспіранта до доктора трьох наук (мистецтвознавства, філософії, теології), професора, академі­ка Академії наук Вищої школи України. Автор належить до категорії «непосидющихучених» і відвідав до 20 країн світу, в тому числі країни Європи, США, Канаду, Кубу, Єгипет, Ізраїль, Росію, Грузію, Вірменію, дер­жави Балтики, Скандинавії. Допитливість, велика працелюбність, на­укова сумлінність Д. Степовика, нащадка давньої української козацької спільноти, знайшли відображення в його книгах, а також у біографічній монографії проф. Миколи Тимошика «Дмитро Степовик: Життя і на­укова діяльність». — Київ, 2008. — 656 с., 177 іл.

Книжкові публікації професора Дмитра Степовика
1. Скринька див.: Нариси. — К.: Молодь, 1971. — 86 с.: іл.
2. Олександр Тарасевич. Становлення української школи гравюри на металі. — К.: Мистецтво, 1975. — 135 с.: іл.
3. Українсько-болгарські мистецькі зв’язки. — К.: Наук, думка, 1975. — 213 с.: іл.
4. Українське мистецтво. Від найдавніших часів до почат­ку XX століття. — К.: Радянська школа, 1976. (У співавтор­стві). — 134 с.: іл.
5. Болгарське образотворче мистецтво 1878-1978 ро­ків. — К.: Наук, думка, 1978. — 254 с.: іл.
6. Сучасне образотворче мистецтво Болгарії. Шляхи і тен­денції розвитку у післявоєнний період. — К.: Мистецтво, 1978.— 106 с.: іл.
7. Українська графіка 16-18 століть: Еволюція образної системи. — К.: Наук, думка, 1982. — 330 с.: іл.
8. Тарас Шевченко: Малярство, графіка. — К.: Мистецтво, 1984; Перевидано у тому ж видавництві 1986. — 134 с: іл.
9. Леонтій Тарасевич і українське мистецтво бароко. — К.: Наук, думка, 1986. — 233 с: іл.
10. Іван Щирський. Поетичний образ в українській баро­ковій гравюрі. — К.: Мистецтво, 1988. — 159 с.: іл.
11. Скарби України. — К.: Веселка, 1990; Перевидано у тому ж видавництві 1991. — 192 с.: іл.
12. Храм і духовність. — Рим: Український Католицький Університет ім. св. Климента, 1990. — 37 с.: іл.
13. Мистецька збірка Стецькових. — Сарасота (штат Фло­рида, США], 1992. — 146 с.: іл.
14. Українське мистецтво першої половини XIX століт­тя. — К.: Мистецтво, 1982. — 100 с.: іл.
15. Києво-Печерська Лавра. — К.: Бібліотека українця, 1993, — 112 с.
16. Релігії світу. — К.: Бібліотека українця, 1993. — 112 с.
17. Скульптор Михайло Паращук. Життя і творчість. — Едмонтон — Торонто — К.: Канадський Інститут Україн­ських студій, 1994. — 225 с.: іл.
18. Скульптор Лео Мол. Життя і творчість. — К.: Мисте­цтво, 1995. — 224 с.: іл.
19. Господь — сила народу Свого: Портрети митрополи­тів Київських і Галицьких. — Львів: Місіонер, 1996. — 235 с.: іл.
20. Історія української ікони 10-20 століть. — К.: Либідь, 1996; Перевидано у тому ж видавництві 2004 і 2008. — 440 с.: іл.
21. Церква в кайданах. Боротьба українських християн за свою самобутність у 19 столітті. — К.: Фундація ім. Олега Ольжича, 1996. — 112 с.
22. Релігії, культи і секти світу: Посібник з релігієзнавства і сектознавства. — К.: Бібліотека українця, 1997; Перевида­но із доповненням 1998, 2002, 2005 видавництвом Івано- Франківської Теологічної Академії. — 236 с.
23. Скульптор Михайло Черешньовський. Життя і твор­чість. — К.: Видавництво ім. Олени Теліги, 2000. — 224 с.: іл.
24. Історія Києво-Печерської Лаври. — К.: Видавничий відділ Української Православної Церкви Київського Патрі­архату, 2001. — 560 с.: іл.
25. Київська Біблія XVII століття. Дослідження нездійсне­ного проекту митрополита Петра Могили. — К.: Українське Біблійне Товариство, 2001. — 240 с.: іл.
26. Візантологія: Лекційний курс для вищих духовних на­вчальних закладів України. — Івано-Франківськ: Видавни­цтво Івано-Франківської Теологічної Академії УГКЦ, 2002;
Перевидано з доповненням у тому ж видавництві 2005. — 254 с.
27. Іконологія й іконографія. — Івано-Франківськ: Нова зоря, 2003; Перевидано з доповненням у тому ж видавни­цтві 2004 та 2010. — 382 с.: іл.
28. Коротка історія перекладів Біблії українською мо­вою. — К.: Українське Біблійне Товариство, 2003. (У співав­торстві). — 176 с.: іл.
29. Раїег ІМозІег: Каталог виставки давніх українських ікон із збірки Ігоря Пономарчука. — К.: Міністерство куль­тури і мистецтв України, 2003. — 40 с.: іл.
30. Українська ікона: Іконотворчий досвід діаспори. — К.: Видавництво Балтія Друк, 2003. — 260 с.: іл.
31. Яків Гніздовський. Життя і творчість. — К.: Видавни­цтво ім. Олени Теліги, 2003. — 224 с.: іл.
32. Сучасна українська ікона. З іконотворчості Христини Дохват. — К.: Мистецтво, 2005. — 304 с.: іл.
33. Патріарх Мстислав. Життя й архіпастирська діяль­ність. — К.: Мистецтво, 2007. — 448 с.: іл.
34. Пробуджені царівни Якова Гніздовського. — К.: Ат­лант, 2007. — 64 с.: іл.
35. Українська християнська абетка: Книга для читан­ня з християнської етики. — К.: Грані-Т, 2007; Перевидано у тому ж видавництві 2009, 2011. — 80 с.: іл.
36. Мистецтво ікони: Рим, Візантія, Україна. — К.: Наук, думка, 2008. — 466 с.: іл.
37. Українська ікона у просторі і часі. — К.: Міністерство культури й туризму України, 2008. Електронний ресурс.
38. Ліричне імпресіо Олекси Булавицького. — К.: Софія-А, 2008.— 112 с.: іл.
39. Новий ренесанс: Ікони Андрія Дем’янчука. — К.: Ви­давництво ім. Олени Теліги, 2012. — 368 с.: 189 іл.
40. Нова українська ікона XX – початку XXI століть: Тра­диційна іконографія та нова стилістика. — Львів, Жовква, 2012, —288 с.: 422 іл.
41. Українська гравюра бароко. — К.: Кліо, 2013. — 495 с.: 240 іл.
42-45. Книги професора Дмитра Степовика, що готують- до друку:
Новий класицизм: Сучасне українське мону­ментальне церковне малярство.
Нове бароко: Ікони Олександра Охапкіна.
Відродження ікони. Форма, колір, світло: З іконотворчості Василя Стефурака.
Романтизм і символізм: Інтелектуальне мис­тецтво Володимира Слєпченка.