Зустріч із професором Миколою Тимошиком

15 листопада 2017 року в межах проєкту професора Ірини Фаріон “Від книги до мети” з нагоди 135-річчя Івана Огієнка відбулася зустріч із професором Миколою Тимошиком.



“Виняткова у нас з вами сьогодні зустріч, оскільки відбувається під благословенням митрополита Іларіона (Івана Огієнка)”, ‒ зазначила Ірина Фаріон.
Захід розпочався зі спільної молитви під супроводом митрополита Львівського і Сокальського владики Дмитрія Рудюка, який є одним із перших читачів двотомника Миколи Тимошика “Село”.
“Ось ця генетична боязнь, яку заклала совєцька влада, сьогодні живе серед людей… І найбільшою бідою України є, можливо, навіть не війна на Сході, а консерватизм і продажність інтелігенції, у тому числі сільської інтелігенції.


Нам вулиці перейменовувати сказав не Путін, не Президент і його адміністрація, не Табачнік і його поплічники, це ми з вам ось тут всередині, ось що страшно. Ось чому ця книжка “кричить”, бо її треба читати і, відповідно, змінюватись.
Висновок який: ми мали прекрасне, дружнє село, де разом раділи, сміялися, працювали, а зараз маємо село розсварене, пропите, промосковськи налаштоване, з агресивною антиукраїнською інтелігенцією.
Ми маємо пізнати самі себе, написати цю історію, і змінити ситуацію, бо не буде українського села, не буде української України. Я у цьому на 1000% переконався, коли перелопачував ці документи. Саме село було тим живильним чинником нашої порядности, наших моральних засад, які стверджувалися від козацьких часів, нашої церкви української, нашої освічености, толерантности, працьовитости, взаємодопомоги один одному… Тобто тим, що совєцька влада знищила. І заявляти сьогодні бібліотекарю-бюджетнику, що ми “тільки за колхозу жили”, ‒ це або свідомий посил за чиїсь гроші, або повної духовної деградації на цій посаді людина, яку можна просто пожаліти або вигнати з роботи”, ‒ зазначив Микола Тимошик.
Розповідаючи про проєкт “Запізніле вороття”, професор зазначив, що, згідно з останнім заповітом Огієнка-Іларіона, його найголовніше життєве надбання має бути обов’язково передане на Батьківщину за двох умов: а) коли Україна буде вільною; б) коли буде вільною її Церква. “Сьогодні канадська сторона вважає, що немає умов для настання виконання волі заповіту. Номінально вільна Україна, і не відомо якій церкві передавати.
Як громадський діяч я побачив десятки тисяч сторінок не друкованих праць Огієка. Митрополит Іларіон мав унікальну здатність зберегти пам’ять до кінця, йому Бог дав прожити 90 років і три місяці, але рука слабіла, а розум біг уперед. Тобто, останні сім років ‒ дуже важко розшифровувати… Я видав двадцять томів, і тільки три проєкти були профінансовані державою ‒ “Тарас Шевченко”, “Богдан Хмельницький”, “Рятування України”. Всі інші ‒ це з рукою протягнутою. Ви знаєте, як сьогодні зустрічають “ненормального” професора, який каже: “Профінансуй Огієнка!?” ‒ розповів Микола Тимошик.
Також упорядник творчости Огієнка зазначив, що Тарас Шевченко не писав: “А до того я не знаю Бога”, у його першому варіянті було: “А до того поховайте та вставайте”. “Багато текстів Шевченка переписували, інтерпретували, як хотіли. Не міг чоловік, який оспівав Бога, Марію, який має безліч біблійних текстів писати так. Не міг і навіть у стані емоційного зриву”, ‒ зауважив професор.
Також він розповів й про дружину Огієнка ‒ Домініку, котра читала напам’ять в оригіналі Шевченка та Шекспіра, чим дивувала весь тодішній дипломатичний світ. “Вона ціле життя допомагала чоловікові як коректор і редактор. Померла від дуже важкої хвороби ‒ раку хребта. Коли побачила, що сили її покидають і вона не може більше боротися, що кінець земного життя наступає, то таємно від чоловіка викликає духівника. І читає йому духівницю, яку просить відкрити на третій день по смерти. Я знайшов цей документ у Канаді, але не одразу наважився його оприлюднити… Домініка Огієнко у своєму заповіті пише: “Дітям своїм ‒ Лесі, Анатолію, Юрію, я заповідаю продовжувати та підтримувати батькову українізаторську справу. А якщо Бог пошле вам діток, то виховайте їх в українському дусі так, як ми виховали вас. Дітям своїм, Анатолію, Лесі і Юрію, свого материнського благословення виходити заміж за чужинців або одружуватися на чужинках категорично не даю”. Чи за звичайним збігом обставин, чи у цьому була певна закономірність долі, але ніхто з дітей Огієнка не виконав материнського заповіту і нікому з дітей Огієнків Бог не послав власних дітей. Домініка, ймовірно, була переконана, що шлюб з “чужинцями” перерве найголовніше ‒ ту страшну, невдячну, але таку потрібну роботу, яку все життя вів її чоловік. Що таке слово? Його сьогодні можна сприйняти як моління, як благання, як закляття. Після смерти дружини Огієнко присвячує своє життя чернецтву”.
Завершив зустріч Микола Тимошик словами Івана Огієнка, які він написав за три дні до смерти: “Летять пташки ключем у вирій й додому вернуться весною, а я в роботі, краю щирий, лишусь навіки з чужиною…”.
Професор, доктор філологічних наук, завідувач кафедри радіомовлення і телебачення факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка Василь Лизанчук подякував Ірині Фаріон за організацію вечорів, які “спонукають нас повертатися до української національної історичної пам’яти, відроджувати в собі українську національну гідність”.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Spam Protection by WP-SpamFree