21 березня 2016 року в межах авторського проєкту Ірини Фаріон “Від книги до мети” відбулася зустріч із видатними українськими науковцями. Охочі мали змогу поспілкуватися з директором Інституту української мови НАНУ Павлом Гриценком, науковим співробітником Інституту історії НАНУ Олександром Кирієнком та головним директором видавництва “КЛІО” Вірою Соловйовою. Захід відбувся в актовій залі першого навчального корпусу Національного університету “Львівська політехніка”.

“Ми презентуємо сьогодні мовно-історичні видання видавництва “КЛІО”. Саме синтез історичної свідомости та мовної свідомости дає нам феномен національного самоусвідомлення. Буде національне самоусвідомлення – буде все решта, а не навпаки”, – наголосила доктор філологічних наук Ірина Фаріон.

Віра Соловйова розповіла про концепцію видавництва “КЛІО”, яке засноване зовсім нещодавно – лише 2012 року. “Власне, хрещеним батьком цього видавництва можу назвати академіка Івана Михайловича Дзюбу, який був моїм як видавця багатолітнім автором. 1994 року я заснувала перший видавничий проєкт у Києво-Могилянській академії. На етапі незалежности я зіткнулася із професором Станіславом Кульчицьким, який теж був одним із авторів видавництва. Ми із ним втілили чотиритомний проєкт – вивчення голоду в Україні за редакцією Джеймса Мейса, – повідомила Віра Соловйова. – Також видавництво уже три роки поспіль презентує свої видання на львівському Форумі”.

Своєю чергою, один із авторів передмови до книги “Українська ідентичність і мовне питання в Російській імперії: спроба державного регулювання” Павло Гриценко презентував цей унікальний збірник документів про війну з українською мовою, яка сьогодні також триває у найяскравішій формі. “Відповідь на запитання Тараса Шевченка “Хто ми, звідки і чиї ми діти?” визначається і вимірюється якістю розв’язання мовного питання. Доки є наша мова і коли вона є, і яка вона є, і чи їй щось загрожує, чи вона вільно одзивається – от такою є наша держава, от таким є наше суспільство. Мова – це той шлях, який дасть народу нове дихання. І ось тому, зібравши усі ці матеріяли воєдино, розставивши їх у хронологічному порядку, ми маємо з вами сьогодні історію ідеологічного тиску на українськість, історію заборони української мови. Вважаю, що кожна інтелігентна мисляча людина має самостійно перечитати цей документ – і стане зрозумілим, що це був системний тиск на Україну, який зустрічав системний спротив”, – повідомив Павло Гриценко.

Олександр Кирієнко презентував книжку “Перша Світова війна 1914-1918 рр. і Україна. Українські землі у центрі цивілізаційної кризи”, у якій викладено матеріяли, що висвітлюють “українське питання” під час наймасштабнішого збройного конфлікту в історії людської цивілізації – Першої світової війни. “Велика війна, попри всі її тяжкі наслідки, відкрила широкий простір для реалізації українських державницьких проєктів. Перш за все, і це, мабуть, найважливіше, війна витворила з українців політичну націю. Можна знайти в книжці й відповіді на низку запитань: чому українці стали до військових формувань у 1917-1918 рр.; чому вони взяли в руки зброю; звідки у них взялася ця ідея захищати свою державу. У першому томі зібрані історичні нариси, де поряд із військовим розглядаються питання гуманітарного і соціяльно-економічного характеру. Зокрема, розкрито розвиток українського питання з урахуванням того, які політичні сили його представляли, і врешті-решт до чого все це призвело. У другому томі ми зосередилися на документах, які віднайшли в українських архівосховищах, деякі документи містяться із архівів Російської Федерації. Друга частина цього тому оповідає про спогади мобілізованих солдатів. Це були прості селяни, яких війна вигнала із їхнього звичайного селянського оточення. Читаючи, можна зрозуміти, що переживав селянин, як трансформувалася його свідомість, як він сприймав глобальні питання політичного та національного характеру”, – повідомив Олександр Кирієнко.

Наприкінці зустрічі Ірина Фаріон за традицією проєкту “Від книги до мети” подарувала гостям пісочні годинники: “Ми не стріляємо з луків і “Градів”, за нас це роблять наші воїни-побратими на лінії фронту. У нас инша мета – ми сьогодні намагаємося доставити один одному належні патрони, щоби ми вміли себе захистити інтелектуально, щоби сила нашої аргументаційної бази в утвердженні нашої ідентичности була непохитна. Тобто наші колеги з Національної академії наук України дали нам неабияку зброю. І, ставлячи цей пісочний годинник та спостерігаючи, як піщинки переливаються із теперішнього в минуле, ми повинні розуміти, що не даремно вони переливаються тоді, коли ми будемо отак натхненно працювати, як це роблять наші автори сьогодні”.