Творча зустріч з очільником ОУН Богданом Черваком про поета і політичного діяча Олега Ольжича

25 жовтня 2017 року в межах проєкту професора Ірини Фаріон “Від книги до мети” у Львові з нагоди 110-річчя від дня уродин Олега Ольжича відбулася зустріч із очільником ОУН, заступником голови Державного комітету телебачення та радіомовлення України Богданом Черваком.

Як зазначила Ірина Фаріон, мета зустрічі ‒ розкрити постать Олега Ольжича в кількох іпостасях: як політичного діяча, вченого і поета. “Представить нам постать Олега Ольжича послідовний, невідступний і цілеспрямований Богдан Червак”, ‒ зазначила Ірина Фаріон.

Після читання досьє на гостя присутні мали змогу під час перегляду фільму ознайомитися з життям та творчістю Олега Ольжича. Богдан Червак наголосив, що Олег Ольжич та Олена Теліга ‒ це люди, у яких не було розбіжностей між словом і ділом.

“Коли ми говоримо про Ольжича, то, на превеликий жаль, уже в сучасній Україні склався про нього хибний стереотип. Ми багато говоримо про Ольжича як про визначного українського поета. Справді, це поза сумнівом ‒ він класик української літератури, окраса tвропейської поезії і цілком справедливо, що його твори вивчають у школах і університетах. Ми майже все знаємо про Ольжича як науковця. І написано дуже багато фундаментальних праць про Ольжича як археолога. Але на третє місце ми ставимо його політичну діяльність. Насправді Олег Ольжич відомий передусім тому, що він героїчно загинув як один з керівників ОУН, як учасник похідних груп ОУН, якого у німецькому концтаборі Заксенгавзен закатували німці. Тому політична біографія Олега Ольжича ‒ це борг української нації перед цією визначною постаттю.

Є деякі деталі, які потрібно уточнити для того, щоб образ Ольжича був правдивий і об’єктивний. Передусім ‒ не відповідає дійсності, що Ольжич під час Другої світової війни, на відміну від, скажімо, Романа Шухевича чи иншої фракції ОУН, наполягав лише на мирних методах боротьби чи на просвітницькій діяльності. Ольжич вважав, що поневолена нація має право на усі без винятку форми і методи боротьби лише для того, щоб здобути Українську державу. І він не виключав мілітарних заходів. Понад то, вже після того як націоналістичне підпілля в Києві було розгромлене, тобто Олену Телігу та усіх співробітників “Українського слова” німці розстріляли, він був змушений покинути центральну Україну і переїхати на Волинь, а згодом на Галичину. Він мав близькі контакти з командиром УПА Романом Шухевичем. Вони двоє обговорювали цілком, на їхню думку, тоді реалістичний проєкт, який двом фракціям ОУН належало би виконати. Тобто була ідея під оглядом того, що події на фронті розгортаються таким чином, що на заміну одному окупантові, тобто фашистам, прийде инший окупант ‒ червона Москва, і треба буде боротися на два фронти. З огляду на те, що війна наближалася до перемоги одного окупанта над иншим, Олег Ольжич і Роман Шухевич обговорювали ідею створення так званого “куреня смерти”, який би мав прорватися через лінію фронту, пройти максимально вглиб території великої Східної України і там у бою вмерти. Тобто вони вважали, що потрібно створити прецедент других Крутів. От так само як після визвольних змагань періоду УНР нам залишилися Крути як героїчний чин нації, так само мало щось залишитися після других визвольних змагань вже періоду Другої світової війни. Нам не відомо, чому цей проєкт не був реалізований. Я думаю, обставини так склалися, що в умовах підпільної боротьби не вдалося це зробити. Але це, як на мене, дуже характерна яскрава ілюстрація державницького мислення, якого, на превеликий жаль, так бракує сучасній Україні. От ви можете собі уявити, щоб сучасні українські політики в уряді чи Верховній Раді мислили такими категоріями, якими мислили ці дві великі постаті. Вони думали про Україну майбутнього, вони думали про історичну перспективу української нації і пропонували такі проєкти, які б цю перспективу зафіксували в історичному контексті”, ‒ розповів очільник ОУН Богдан Червак.

Також націоналіст зазначив, що Олег Ольжич розрізняв поняття української культури і націоналістичної культури: “Він вважав, що є принципова відмінність між цими двома поняттями. І коли націоналісти працювали як просвітяни, то йшлося не так про українську культуру (хоч як це парадоксально звучить), а про націоналістичну культуру. Що малося на увазі? Ольжич вважав, що українська нація матиме сформований хребет, який не буде гнутися і не буде хилитися лише за однієї умови, коли покоління українців будуть виховуватися не просто на вітчизняній історії, на українській культурі, а на героїчній історії і на кращих зразках культури, яка оспівує героїчність української нації. Він наголошував на необхідності культу героїзму в історії, культурі, літературі, мистецтві. Уся його творчість ‒ це яскравий зразок того, якою має бути не лише українська культура, а націоналістична культура”.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Spam Protection by WP-SpamFree