Олександр Данилович Пономарев (* 17 жовтня 1935, Таганріг, Азово-Чорноморський край) — український мовознавець, перекладач, публіцист, громадський діяч. Уродженець Донщини. Доктор філологічних наук (1991), професор кафедри мови та стилістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, академік АН ВШ України (1998), заступник голови Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т.Шевченка; відповідальний редактор газети «Київський університет»; головний редактор «Записок Наукового історико-філологічного товариства Андрія Білецького». Автор понад 250 наукових, науково-популярних і науково-публіцистичних праць з історії, стилістики та культури української мови, її відродження та утвердження як державної, укладач і редактор навчальних посібників та словників різних типів.

Життєпис

Народився в сім’ї Пономарева Данила Семеновича (1908—1944, за даними ОБД Меморіал, під час війни, будучи солдатом 503 артполку, в 1942 році потрапив у полон під Старим Осколом; помер у концтаборі (шталаг 302 (II H) Гросс Борн-Редериц) та Олени Яківни (1906—1980). Прізвище бабусі по батьку — Кузьменко.

Закінчив філологічний факультет Київського університету (навчався у 1956—1961 роках, серед учителів — Андрій Олександрович Білецький). Навчаючись на російському відділенні, самотужки опанував літературну українську мову, причому так досконало, що відчуває, як рідко хто, її найтонші нюанси.

Від серпня 1961 року до травня 1976 року  працював у відділі загального та слов’янського мовознавства Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні АН України. 1975 р. захистив кандидатську дисертацію «Лексика грецького походження в українській мові». У червні 1976-го — у лютому 1979 — старший редактор у київському видавництві «Техніка». Від лютого 1979 року — викладач, старший викладач, доцент, професор, кафедри мови та стилістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка (у 1988–2001 — завідувач кафедри). Докторська дисертація «Проблеми нормативності української мови в засобах масової інформації» (1991). У вересні 1995-го — у липні 1996 року, і в лютому-серпні 1998 року — професор української мови Інституту східноевропейських студій, Карлів університет у Празі.

Автор понад 250 наукових, науково-популярних та науково-публіцистичних праць з історії й культури української мови, проблем нормативності мови засобів масової комунікації, українсько-грецьких мовно-літературних зв’язків, теорії й практики перекладу. Багато зусиль спрямовує на пропаганду й утвердження нового правопису української мови (праця в комісії з питань правопису, виступи у ЗМІ з роз’ясненням його засад, дискусії на телебаченні з опонентами нового правопису тощо). Автор і редактор словників різних типів, підручників та навчальних посібників з української мови. Підготував 10 кандидатів філологічних наук.

Перекладає з новогрецької мови та слов’янських мов. Член редколегій журналу «Дивослово» й газети «Слово Просвіти». Член Спілки письменників України (1993), Спілки журналістів України (1985).

Праці

Монографії

«Взаємодія художнього та публіцистичного стилів української мови» (1990, співавтор).

«Лексика грецького походження в українській мові» (2005).

Підручники, посібники

«Сучасна українська мова» (1997, 4-те вид. — 2008, співавтор і редактор).

«Стилістика сучасної української мови» (1992, 3-тє вид. — 2000).

«Культура слова: Мовностилістичні поради» (1999, 2001, 2011).

«Українське слово для всіх і для кожного» (2013).

Словники

«Етимологічний словник української мови» (в 7 т., 1982-2012, співукладач)

«Словник античної міфології» (1985, 1989, співавтор)

«Фонеми г та ґ. Словник і коментар» (1997)

«Новогрецько-український словник» (2005, співавтор).

«Українсько-новогрецький словник» (2008, співавтор).

«Словник античної мітології» (співавтор, 2006).

Статті

Про лексичні й фразеологічні паралелізми в новогрецькій та українській мовах // Дослідження з лексикології та лексикографії. — К., 1965. — С. 236—245.

Cпецифічна українська лексика грецького походження // Мовознавство. — 1973. — № 5.

Коментарі. Словник імен та назв до перекладу «Іліади» Гомера // Гомерова «Іліада» (К., 1974).

Норми літературної мови в засобах масової інформації // Особливості мови і стилю ЗМІ. — К.: Вид-во при КДУ «Вища школа», 1983. — С. 50–52.

Слово переконує // Культура слова. — 1988. — Вип. 35. — С. 21–25.

Рідна мова і національне відродження Донеччини // Київська старовина. — 1994. — № 3. — С. 92–94.

Державність і мова // Віче. — 1994. — № 10. — С.76–80.

Шевченкове слово // Київська старовина. — 1994. — № 5. — С. 100–102.

Незалежна держава й державна мова // Пам’ять століть. — 1997. — № 2.

Невмотивовані розбіжності українського правопису // Сучасність. — 1998. — № 4. — С. 126-128. Плекати мову — це ще й дотримуватися її норм // Урок української. — 2000. — № 3. — С.14–16.

Мова передусім: Позамовні чинники протидії утвердженню української мови як державної // Дніпро. — 2002. — № 5–6. — С.82–84.

Повернення до національних засад в українській термінології // Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. — № 453. — 2002. — С. 14–16.

Словникарська нива Бориса Грінченка // Бахмутський шлях. — 2003. — № 3–4.

Націєтворча роль українського слова // Публіцистика незалежної України: Хрестоматія. — К., 2009. Звертання в поетичній творчості Івана Франка // Іван Франко: дух, наука, думка, воля: Матеріали Міжнар. наук. конґресу, присвяченого 150-річчю від дня народження І. Франка (Львів, 2006 р.). — Львів, 2010. — Т. 2. — С. 220–228.

Переклади

Ніколаїдис Н. Скелет // Всесвіт. — 1968. — № 12. — С. 113–123.

Валетас К. Заробітчани // Сучасна грецька повість. — К.: Дніпро, 1981. — С. 264–370.

Грецькі прислів’я та приказки. — К.: Дніпро, 1985. — 173 с.

Мірівіліс С. Життя в могилі. — К.: Дніпро, 1991. — 302 с.

Асимакопулос К. Дерево, що танцює. — К.: К.І.С., 2004. — 218 с.

Антологія новогрецької літератури в українських перекладах. — 2-е вид. — К.: Вид-во «Укр. енциклопедія» ім. М.П.Бажана, 2008 (голова ред. ради, упорядник і перекладач).

Переклав також оповідання Е. Алексіу, А. Самаракіса, поеми й вірші Д. Соломоса (поміж яких «Гімн Волі», перші строфи якого стали національним гімном Греції), К. Кавафіса, Й. Сефериса, О. Елітиса, Т. Лівадитиса, Я. Рицоса, К. Паламаса, К. Варналіса та ін.

Перекладав із польської мови (зокрема, вірш Ю. Вибицького «Мазурка Домбровського», початкові строфи якого стали національним гімном Польщі), білоруської, чеської, російської (зокрема Ф. Тютчева, М. Лермонтова, М. Матусовського та ін.).

Цитати

«Ось мені ані Путін, ані Медведєв не подобаються через їхнє ставлення до України. Але вони обидва розмовляють добірною російською мовою. Вони із Петербурга, а там зразкова мова. І коли Путін або Медведєв каже «украИнские», а наші політики — «укрАинские» — це ж ганьба».

О.  Пономарів про Таганріжчину

«Моє рідне місто і всі навколишні села — це етнічна українська територія, яка була заселена вихідцями з південної Чернігівщини та Полтавщини, там навіть говірка була полтавська. Моя бабуся народилася на Чернігівщині, а потім дівчиною приїхала в село Носівка під Таганрогом. У цьому місті навіть у 1918 році пройшов перший з’їзд компартії України. І Таганріг (це місто я називаю саме так, а не на російський кшталт), і Шахти (місто в теперішній Ростовській області) були у складі України. А 1924 року їх передали Росії. До 1933–го там діяли українські школи. В українській школі навчалися мої старші двоюрідні брати. А коли я народився, вже української школи не було. Тож навчався в російській. Але вдома завжди розмовляли українською, на перервах — теж. Тільки на уроках відповідали російською. І всі звичаї, всі пісні в нас були українські».

Цікаві факти

Ще студентами О. Д. Пономарів і його однокурсниця Н. Ф. Клименко за порадою професора А. О. Білецького зробили підрядковий переклад «Кобзаря»грецькою мовою, що його А. О. Білецький передав групі грецьких поетів, а ті здійснили перший поетичний переклад новогрецькою мовою. «Кобзар» вийшов друком в Афінах у 1964 році до 150-річчя від дня народження Т. Шевченка. Саме завдяки цьому греки познайомилися з великим українським поетом.

В анкеті військовополоненого батька Пономарева в рядку національність вказано Russe

Відзнаки й нагороди

Заслужений журналіст України (05.1997).

Медаль «В пам’ять 1500-річчя Києва» (1982).

Почесна грамота Президії ВР УРСР (1987).

Премія імені Івана Франка у галузі інформаційної діяльності (2002).

Медаль «Будівничий України» Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка (2002).

Премія імені Бориса Грінченка (2004).

Орден «За заслуги» ІІІ ст. (2008).

Орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ст. УПЦ КП (2005).